Творчий портрет «Дивосвіт живопису Марії Приймаченко»

Доля народної художниці тісно і невід­дільно пов’язана з рідною землею. Болотня Київської області — рідне село Марії Авксентівни Приймаченко. Тут вона народилася 12 січня 1909 року.Талант худож­ниці визнаний у всьому світі, її твори полонили глядачів у Парижі, Варшаві, Софії, Монреалі, Празі.

Творчість М. Приймаченко стала відомою від 1936 p., коли вперше у Києві на Всеук­раїнській виставці народного мистецтва були екс­поновані її малюнки "Звірі з Болотні". Саме тоді її запрошують до експериментальних майстерень при Київському музеї українського мистецтва. В цей час вона не лише малює, а й вишиває, захоплюється керамікою. У Музеї українського народного декоративного мистецтва зберігаються її керамічні вази, тарелі, прикрашені розписом із фантастичних звірів, птахів, казкових істот. Вона — Заслужений діяч мистецтв України, лау­реат Національної премії України ім. Тараса Шев­ченка 1966 р.

Світ образів Марії Приймаченко — казко­вий, чарівний, фантастичний. В основі його ле­жать фольклорні легенди, народні казки й оповідання, враження від яких органічно пере­плетені з навколишньою дійсністю. В її творах фантастичне — життєве, а реальне  — фантас­тичне. Усе так, як у казці: звірі, дерева, квіти діють, розмовляють, борються за добро й ствер­джують його, знищуючи зло. Свої думки худож­ниця передає через персоніфіковані, небачені квітки. Птахів вона створює казковими істота­ми, часто квіткоподібними, з крилами-вишиванками, химерних форм, небачених обрисів!  

       Марія Приймаченко навчалася творити в самої природи. Вона помічала красу тa загадковість у найзвичайнішому. Скажімо, у картині "Соняшники та горох" зображено   цілу родину соняшників, їхні яскраво-жовті голівки світяться на черво­ному тлі, неначе маленькі сонця, зігріваючи все навколо. Подивіться, як симетрично розташувала художниця квіти навколо могутнього стовбура. Найменші туляться до нього, більші тягнуться в різні сторони, наче руки людини. Полічіть, скільки на картині пар соняшникових голі­вок. А скільки листоч­ків, що також ростуть парами?

З обох боків со­няшник обплітає тен­дітний горох. Він роз­пустив свої ніжно-білі квіточки, а вусиками хапається за соняш­никове листя і тяг­неться вгору, ніби на­магаючись зазирнути в найбільшу з квіток. От майже і зазирнув. І що ж там, усереди­ні? Правильно, насін­нячко. 

Марія Оксентіївна сприймала життя як вічну казку. Тож і всі її картини нагадують малюнки до якоїсь нескінченної казки. Перед вами ще одна картина Марії Приймаченко. Святкова, яскрава картина яка має назву "Вчені коні". А що ж саме створює оцей святковий настрій? Так, це барви —  яскраві барви, вщерть наповнені сонячним теплом і сяйвом. А яких тварин зобразила володарка чарів­ного пензля? Це звичайні коні? Де ви можете побачити таких? Навряд чи в реальному житті. Марія Приймаченко мала чисту дитячу душу і вміла сприймати життя як казку, де звичайне стає незвичайним, особ­ливим, загадковим.

Розглянемо зображене нею уважніше. На яскравому жовтому тлі жов­тогарячо-червоні коні з гірляндою рожевих кружечків-ліхтариків горять-виблискують, аж палахкотять. Ці гарні тварини "танцюють", їхні рухи ритмічні, чіткі. Масивні, великі тіла тримаються на навдивовижу тонких ногах і ніби пливуть у повітрі, стаючи легкими, невагомими. Зверніть увагу на те, які граційні оберти голови у тварин. Кінь — розумна, праць­овита істота. Він ніби розуміє, що на нього дивляться багато людей, а тому обоє артистів-коней хизуються перед глядачами, створюють свят­ковий настрій, змушують захоплюватися ними, їхніми легкими рухами, тендітними шиями.

Проте завжди звірі й птахи в Марії Приймаченко добрі, симпатичні ("Захотів слоник моряком бу­ти", "Молодий ведмідь по лісу ходить і людям зла не робить"). Вражають і незвичні кольори, якими художниця зображує звірів, — то сині, то жовті чи темно-зелені. Колір у її роботах не­се основне змістове навантаження, через нього вона передає свої думки, настрій. Твори Марії Приймаченко за своєю образною спрямованістю споріднені з народними лубочними картинами. Часто вона їх підписує примовками моралізаторського змісту: "Лежень ліг під яблунею, щоб яблуко само упало в рот, а воно його — у лоб". Її фантастичні герої сповнені глибокої життєствердної правди.

Образи Марії Приймаченко напрочуд споріднені з дитячими малюн­ками, саме тому не випадковою видається її плідна співпраця з Михай­лом Стельмахом над ілюструванням його казок "Журавель", "Чорногуз приймає душ". Марія Приймаченко отримала Шевченківську премію за цикл декоративних розписів "Людям на радість" куди вийшли картини "Синій вазон з квитами", "Голуб на калині", "Пава у квітах", "Лев" тощо.

Марія Приймаченко створила неповторний світ власних образів, яких у природі не існує. Вона сприймала життя як вічну казку, які дарують нам гарний і веселий настрій. Тож і всі її картини нагадують малюнки до якоїсь нескінченної казки. Марія Приймаченко говорила: "Казка – вона з нами землею ходить і на землі росте. Добрі квіти і звірі ідуть до мене з пісні і з музики".

Миколай приносить радість

http://protruskavets.org.ua/mykolaj-prynosyt-radist/

«Андріївські вечорниці»

Напередодні Свята Андрія Первозваного в центральній міській бібліотеці відбулася година народознавства «Андріївські вечорниці». Атмосферу фольклорного дійства передавали вишиті рушники, якими прикрасили приміщення бібліотеки, а також щедрий український стіл, різноманіття страв якого приємно вразило кожного, хто завітав на свято, адже тут були і смачні вареники, солодкі пампушки, оладки, налисники та узвар.

            Почався захід розповіддю ведучих про походження свята, про звичаї і традиції святкування. Далі серед учнів проводились розважальні дійства. Хлопці приймали участь у конкурсі відкушування «калити». Спрогнозувати майбутнє кохання і те, яким воно буде, мали можливість дівчата, випробовуючи свою долю в одному із найпопулярніших ворожінь.

            Веселі конкурси, інтригуючі  ворожіння, співи запальних народних пісень, а також смачне частування традиційними стравами української кухні – все це зуміло подарувати хороший настрій усім присутнім.

           

Бібліотекар по роботі з юнацтвом ЦБ Наталія Іваночко

Проблеми насилля в сім’ї

Іноді, коли оглядаєшся навколо,здається,що світ переповнений злом та насильством. Заголовки газет,репортажі по радіо та телебаченню,комп’ютерні ігри та кінофільми… Складається враження,що насильства набагато більше ,ніж любові та терпимості. Хочеться сховатися,захиститися,боронити себе від жаху та болю. Здається,що тільки дім,родина – це те місце,де людина повинна б відчути себе коханою і захищеною.  Але саме власний дім для багатьох  стає місцем страждань,загрози і принижень.

Проблема домашнього насилля стає все більш обґрунтованою в нашому суспільстві. Коли чуєш,що в США кожні 3 хвилини б’ють чи ґвалтують  жінку,то складається враження,що українки,яких вважають незалежними та такими,що вміють дати опір,не знають «американських»  проблем. Але статистика каже інше – за даними Інституту соціологічних досліджень НАН України 68% жінок в  Україні зазнають знущання в сім’ї, з них чверть, «як правило» або «часто» потерпає від побоїв.

Чому відбувається насильство? Чому так багато жертв? Можливо тому, що жінки не знають власних можливостей і завдяки цьому незнанню не можуть використати всі правові  можливості.

Ще більше інформації ви можете дізнатися  в міській центральнїй бібліотеці по вулиці Дрогобицька,12.

Підготувала бібліотекар абонементу В.Заяць

Сьогодні – Міжнародний День інвалідів

Другого грудня 2015 року в приміщенні бібліотеки-філії по вулиці Стебницька, 76 відбулося засідання круглого столу Ради Трускавецької міської асоціації інвалідів ЛОАІ ВОІ СОІУ та влади міста Трускавця на тему: «Про хід виконання Конвенції ООН про права інвалідів, міської Комплексної програми соціальної підтримки та реабілітації інвалідів на 2015-2018 роки».

Захід розпочала завідуюча бібліотеки-філії Лідія Іванівна Стецик: «Згідно запланованого спільного заходу з асоціацією інвалідів міста Трускавця сьогодні проводиться круглий стіл на актуальну не тільки для людей з особливими потребами тему з нагоди Міжнародного дня інвалідів. Бібліотеки міста Трускавця ніколи не забувають про цю категорію громадян та запрошують на всі свої заходи та свята. Є така послуга для цієї категорії «Принеси книгу мені додому». Бібліотекарі бувають в різних ролях: і соціальним працівником, і правником, і порадником.

Учасники круглого столу слухали голову міста Андрія Богдановича Кульчинського, який сказав: «Я головою міста буду тимчасово, головне – залишатись людиною назавжди». Він іінформував про плани роботи на майбутнє голови міста як з впровадження передвиборчих завдань, так і стосовно людей з особливими потребами. На засіданні виступили секретар міської ради Пономаренко Наталія Анатоліївна, в обговоренні взяла участь і начальник управління праці та соціального захисту населення Ільницька Віра Ярославівна. У своєму виступі директор територіального центру по обслуговуванню одиноких інвалідів та пенсіонерів Пилат Олена Леонідівна надала інформацію про відзначення Міжнародного дня інвалідів у місті Трускавці та про послуги центру, якими можуть скористатися люди з особливими потребами міста Трускавця. Основна думка, яка лунала на засіданні, така: громадська організація інвалідів повинна співпрацювати з владою міста, посилити свою контролюючу функцію. На засіданні круглого столу Андрій Богданович Кульчинський повідомив про призначення голови Трускавецької міської асоціації інвалідів Заблоцької Надії Володимирівни радником міського голови з питань інвалідів.

Всі учасники прийняли активну участь в засіданні та звернулись до голови міста Андрія Богдановича Кульчинського – взяти під особистий контроль виконання міської Комплексної програми соціальної підтримки та реабілітації інвалідів на 2015-2018 рр. та положень Конвенції ООН «Про права інвалідів» у нашому місті. Також ми звернулись до влади міста з проханням сприяти наданню звання Почесного громадянина міста Трускавця члену Ради Трускавецької МАІ ЛОАІ ВОІ СОІУ Умнову В. В.

На завершення засідання даю вам установку. Від сьогодні забудьмо про всі хвороби і невдачі, нехай вони йдуть від нас! Починаємо нове життя: зарядка, прогулянки на свіжому повітрі, здоровий спосіб життя і здоров`я поступово буде повертатися до нас!

Сьогодні – Міжнародний День інвалідів

http://protruskavets.org.ua/sohodni-mizhnarodnyj-den-invalidiv/

Знати, щоб не оступитися

Ставлення до власного здоров`я – наша особиста справа. Ніхто не може примусити нас робити те, чого ми не хочемо.

Ми самі маємо вирішувати, як нам поводитися – дбати про захист свого здоров`я чи не думати взагалі.

В Україні щороку помітно зростає кількість людей, інфікованих ВІЛ/СНІДом. Проте більшість людей вважають, що ця хвороба ніяк до них не стосується, що вона ніколи не може їх уразити. Однак кожному потрібно знати шляхи проникнення вірусу в організм, щоб вжити надійних запобіжних заходів і правильно поводитися з тими, кого уразив цей вірус.

В найбільшій групі ризику заразитися цим небезпечним вірусом завжди є наша молодь. Тож, щоб нагадати всім про цю складну хворобу в бібліотеці, що по вул. Бориславська, 36 підготували інформаційний стіл та пам`ятку підлітку «Знати, щоб не оступитися», яку вчора роздавали на вулицях міста та у  школі.

Тож чи всі знають, що таке ВІЛ, і що таке СНІД? У чому різниця?

ВІЛ - це Вірус Імунодефіциту Людини, який вражає, в основному, імунну систему.

СНІД - це Синдром Набутого Імунодефіциту, що є кінцевою стадією ВІЛ-інфекції. А якщо коротко, то ВІЛ-інфекція - це та стадія хвороби, коли вірус знаходиться в організмі, руйнує імунну систему, але ще немає зовнішніх проявів.

СНІД - це стадія хвороби, коли організм людини вже не в змозі боротися з різними захворюваннями. Вони прогресують, і в результаті цього наступає смерть.

ВІЛ передається: 

-        Через кров - при потрапляння крові чи інших біологічних рідин, що містять кров, від  ВІЛ-інфікованої особи до здорової  людини. Найчастіше цей шлях реалізується при ін’єкційному введенні наркотичних речовин брудними шприцами та голками, що вже використовувались іншими особами.

- Статевим шляхом - підчас незахищених статевих стосунків, незалежно від того чи це вагінальний, оральний чи анальний секс.

- Внаслідок передачі вірусу від інфікованої ВІЛ матері до її дитини підчас вагітності, пологів та годуванні груддю.

        ВІЛ не передається:

 - При спільному користуванні побутовими речами, посудом, роботі в одному приміщенні

- У лазні, сауні та басейні

- Підчас поцілунків

- Обіймах та рукостисканні

- Через повітря

        Підозрілі симптоми, які можуть вказувати на потребу аналізу крові на ВІЛ – це постійна гарячка, частий понос, раптова втрата ваги тіла, хронічне збільшення лімфатичних вузлів, білі плями на оральній слизовій оболонці і рецидивні або незвичні інфекції. Докладніше про обстеження на ВІЛ можна дізнатися від кваліфікованого лікаря-фахівця в поліклініці.

В Україні кожній ВІЛ-позитивній людині надають безкоштовне лікування. Належну медичну допомогу можна отримати в обласних СНІД-центрах.

 «Гарячі» лінії, телефони довіри:

- Національна лінія телефону довіри з проблеми ВІЛ/СНІД – цілодобова, безкоштовна -  0-800-500-451

- Льівіське обласне відділення з профілактики та боротьби зі СНІД Інфекційної клінічної лікарні -  (022) 76-58-98

- Львівський обласний центр з профілактики та боротьби зі СНІДом - (022)75-19-23

- Громадська організація «Дорога» (Львів) –

 (022) 92-23-95

Більше інформації та пам`ятку ви завжди зможете отримати в бібліотеці.

     Віра Савка, завідувач Трускавецької бібліотеки-філії №1

Не потрібно винаходити велосипед…

http://protruskavets.org.ua/ne-potribno-vynahodyty-velosyped/

Козацтву присвячується

Трускавчанин В’ячеслав Умнов – багатогранна особистість. Він – депутат Львівської обласної ради першого демократичного скликання, депутат Трускавецької міської ради кількох скликань (був секретарем ради в 2002-2006 рр.), поет, історик, краєзнавець, громадський діяч, дослідник козаччини, митець, педагог, активний борець за незалежність України, перший голова Трускавецької філії «Відродження», товариства рідної мови ім. Тараса Шевченка, редактор мистецького журналу «Тустань», член редколегії національного молодіжного журналу «Смолоскип», член літературного об’єднання «Письменники Бойківщини», Заслужений працівник освіти України та просто цікава людина. Зустріч з В`ячеславом Васильовичем та презентація його нової книги «Козацтву – синам сонячної Ойкумени, лицарям України, феномену світу» відбулася у бібліотеці для дітей. Захід провела бібліотекар та композитор Олександра Цісінська. В ньому взяли участь учні та вчителі СЗШ № 3, ансамбль сопілкарів “Дударик”, вихованці гуртка «Калинова сопілка» Будинку учнівської та юнацької творчості міста Дрогобича (керівник гуртка – Ореста Сивохіп), а також небайдужі трускавчани. Лунали пісні та ліричні композиції, багато говорилося в цей день поетом і про поета. Композитор та виконавець Олександра Цісінська багато творів В`ячеслава Умнова поклала на музику і вони також були виконані під час проведення заходу. Зустріч із українською піснею, із рідним словом, особливо якщо воно лунає з вуст поета-дослідника – це завжди пам`ятна подія для молодого покоління.

 

«З любов’ю до мами»

23 листопада 2015 року в міській бібліотеці для дітей відбувся літературний вечір, на честь видатного українського поета, самобутнього майстра слова і громадського діяча - Бориса Олійника. Розпочався вечір переглядом буктрейлера «Самобутній майстер поетичного слова» , який підготувала Я. Волчанська. Поет високої культури і громадського обов’язку, Б. Олійник зосереджує свою увагу на найбільш важливих проблемах часу, наполегливо утверджує високі гуманістичні ідеали, бореться зі злом. Не байдужий поет і до вічних тем – життя і смерті, кохання, любові й пошани до історичного минулого, до матері та дитини. Працівники бібліотеки О.Касперська , О.Пфайфер, Г.Грицило, В.Заяць декламували вірші,О.ЦІсінська виконала пісні про матір на слова Б.Олійника. Підготувала сценарій і провела літературний вечір працівник Народного дому М.Венцик. Запрошені на захід учні 10 – А класу НВК «С З Ш №2 – гімназія» (класний керівник М.М.Мількович) отримали в подарунок буклети. На завершення вечора усі присутні заспівали разом пісню на слова Т.Петриненка «Україно».

 

Інформина «Блукало лихо по землі»

(Голодомор 1932-1933років)

Кожна людина, як і все свідоме людство, живе у трьох вимірах: учора, сьогодні і завтра. Вчора - це наша історія. Ми не знали її. А вона бездонна, невичерпна криниця духу, мудрості, перемог і страждань. Кожен народ, якщо він справжній, має свою власну історію. 
         Сьогодні, коли ми почали будувати на рідній землі свою домівку-державу, без своєї кришталевої чистої криниці не обійтися. Але з нашої історичної криниці, починаючи з самої поверхні, належить вичерпати багато солоної від хуторів, до тих криниць і спільних ям, куди скидали десятками виснажені тіла наших з вами бабусь і дідусів, матерів і батьків, братів і сестер. І понаскладали їх понад сім мільйонів... 
         Не сьогодні це сказано: час народжуватися і час помирати, час руйнувати і час будувати, час розкидати каміння і час збирати його, час мовчати і час говорити. Час говорити? Хай ці гіркі слова Правди, народжені після десятиліть безмовства, ляжуть першим каменем у підмурок всенародного пам'ятника трагічної історії українського народу. 
Україну називали житницею, але, грабуючи її по-хижацькому, не давали їй жити. Через те й була наша Україна вбогою та знедоленою, як Шевченкова наймичка. Хоча й сильною духом. 
У 1932 р погодні умови склалися сприятливі і хліб, слава Богу, вродив. Тому зовсім немає підстав списувати на погоду ті чорні діла, що їх творила канцелярія Лазаря Кагановича. Вродив хліб і, як завжди, його не полінувалися зібрати. Українці - люди працьовиті. Наш ратай не давав приводу називатись ледащем! 
             Околгоспненому селянинові формально належало все, а фактично - він перестав належати собі самому. Пропаганда на всі усюди галасувала, що земля належить колгоспникові, а в дійсності все було навпаки: колгоспники стали належати землі. Тривало це від сталінської холоднечі і до хрущовської відлиги, коли генеральний секретар повів лінію на те, щоб видати колгосп никам паспорти, але забрати в них корів. Отож і почали селяни тікати в міста, а села знелюдніли. 
1933 рік. Найчорніший рік в історії України. У світі не зафіксовано голоду подібного тому, що випав тоді на долю народу, що населяв одну з найродючіших, найблагодатніших земель. 
            У 1933 р. був не голод, а зумисне підготовлений голодомор. На січневому (1933 р.) Пленумі ЦК Сталін заявив: "Ми, безперечно, досягли того, що матеріальне становище робітників і селян поліпшується у нас з року в рік. У цьому можуть сумніватися хіба що тільки запеклі вороги Радянської влади". 
            Але становище в країні було катастрофічне. Ще в жовтні 1932 р. партійно-державна верхівка ухвалила: конфіскувати всі запаси зерна. За кілька місяців надзвичайні комісії під керівництвом Кагановича, Молотова, Постишева викачали з сіл усі фонди. Усюди снували спеціальні бригади, які викликали по одному господареві, вимагаючи негайно відвезти на станцію мішок зерна. Відпускали тільки після того, як селянин погоджувався. За не здачу зерна позбавляли волі на 10 років. Це була не хлібоздача, а розбій. Деякі селяни-бідняки накладали на себе руки. Конфісковувалися усі запаси їжі. 
           Наприкінці зими 1933 р. голод в Україні набув нечуваних розмірів. Намагаючись урятуватися, тисячі селян ішли в міста, де навесні скасували хлібні карточки і можна було купити хліба. Але сільським жителям нічого не продавали. Дороги, що вели до міста, були блоковані. Усе ж тисячі селян пробиралися туди, та, не знаходячи порятунку, вмирали просто на вулицях. Доведені до відчаю, люди їли жаб, трупи коней і людей. 
           Діти не бігають, не граються, сидять у дворах, на дорогах. Ноги тонюсінькі, складені калачиком, великий живіт між ними, голова велика, похилена обличчям до землі, лиця майже немає, одні зуби зверху. Сидить дитина, чогось гойдається всім тілом: назад-вперед. Скільки сидить, стільки й гойдається. І безконечна одна пісня пошепки: їсти, їсти, їсти. Ні від кого не вимагаючи: ні від батька, ні від матері, а так - у простір, у світ: їсти, їсти, їсти. 
           В той час гинули мільйони... Сталіну було забагато й тих, хто залишився, бо він, бач, не міг усіх вислати, бо Соловки і Сибір не нескінченні... Знайшов спосіб - геноцид. Тому через кожні 5 днів з обкомів партії під таємним грифом на ім'я Сталіна і Молотова йшли телеграми про те, скільки в областях померло селян і скільки опухло з голоду. 
          Якими словами можна описати мучеництво України того періоду, яка поклала в землю мільйони своїх кращих синів і дочок? Голодомор позначився на майбутньому нації: третина умертвленних голодом - діти, які не народили нащадків, не дали потомства. 
         Про голод 1932-1933 років у світі знали давно, але правда про ці жахливі роки не доходила до людей навіть сьогодні: у той час Україна була скорботною матір'ю, рікою, яка сумує за дітьми своїми.

Про ці страшні події, які пережила Україна ви можете більше дізнатися з фондів бібліотек міста.

Ми чекаємо на вас за адресами:

Центральна міська бібліотека для дорослих, вул.Дрогобицька,12                                                                            Бібліотека філія №1 для дорослих та юнацтва, вул.Бориславська,36                                                                   Бібліотека філія №2 для дорослих та юнацтва, вул.Стебницька , 76                                                                   Бібліотека для дітей  вул .Стебницька, 70  

                                                                                                            

Підготувала: Г.Грицило бібліотекар юнацької кафедри ЦБ

165-РОБЕРТУ ЛЮЇСУ СТІВЕНСОНУ

Англійський письменник, засновник і теоретик неоромантизму, літературний критик, поет, шотландець за походженням, Роберт Льюіс Стівенсон народився 13 листопада 1850 року в столиці Шотландії, "місті вітрів" Единбурзі. По материнській лінії він походив зі стародавнього шотландського роду Белфурів. Дід і батько його були відомими морськими інженерами, будівельниками маяків, інший дід був пастором. Його мати, Маргарет, з юності страждала туберкульозом і змушена була майже цілком передоручити слабкого здоров'ям сина турботам няньки, Алісон Каннінгем. Каммі, так няньку називали в родині, була жінкою неабиякою . Вона мала чудове почуття гумору, була обдарована уявою і чималим талантом оповідача. Саме її манеру декламувати вірші мимоволі перейняв майбутній письменник. Каммі мала такий авторитет у будинку, що вибачення за провини маленький Льюїс просив у неї, а не в батьків. Однак життєрадісність в ній поєднувалася з набожністю, любов до віршів Роберта Бернса - із щоденним звертанням до Біблії. Ряд віршів, таких як "Я був гарним цілий день" чи "Такий порядок", що їх Стівенсон включив до збірника, перейняті тими поняттями, що Каммі вселяла йому, коли він був дитиною. Чи могла благочестива Каммі припускати, що дивну нервозність хлопчика спричиняють її розповіді про грішників, які горять у вічному полум'ї? "Релігійні страшилки й жахи", як назвав їх у своїх спогадах сам Стівенсон, призводили до того, що він боявся заснути, бо йому здавалося, що уві сні Бог може спровадити його до пекла. У ті довгі ночі, коли Льюіса доймав кашель, Каммі несла його до вікна, щоб показати ніч, зоряне небо й світло у вікнах тих, хто "теж хворіє". Няньці, за його власним визнанням, Стівенсон був зобов'язаний тим, що став письменником. Вона допомогла йому розвинути свою природну здатність до творчості, стала тим товаришем, якого слабка і хвороблива дитина була позбавлена. На третьому році життя він перехворів на бронхіт. Ця хвороба потім давалася взнаки упродовж усього його життя і призвела до ранньої смерті. Єдина, вкрай хвороблива дитина, він подовгу був прикутий до ліжка через хворі бронхи, у нього розвинувся туберкульоз, і він ніколи не почував себе повністю здоровим.

Ця людина-легенда, яка прожила всього сорок чотири роки, навіть зі своєї біографії зуміла створити захоплюючий роман. Зборознивши на вітрильному "Срібному кораблі" південні моря, він навіки знайшов свій "острів скарбів" на Самоа в Тихому океані. Завдяки Стівенсону цей далекий острів став духовним це Утім же 1889 році родина Стівенсонів придбала ділянку землі на острові Уполу (архіпелаг Самоа), де письменник, який страждав на важку форму туберкульозу, жив до кінця своїх днів. 3 грудня 1894 Стівенсон помер від крововиливу в мозок. Він помер там надто молодим і надто улюбленим. Похований місцевими жителями на вершині гори Веа, як він провістив у своєму поетичному "Реквіємі". Рядки "Реквієму" викарбувані на надгробній плиті.

                            

ДОРОБОК РОБЕРТА ЛЮЇСА СВІТЕНСОНА

Стівенсон Р.Л. Викрадений.Роман / Упоряд. Ю.Винничук.-Л.: ЛА»Піраміда»», 2006.- 350с.

Стівенсон Р.Л.Острів  скарбів.-Х.: Біла церква: Кн.клуб  сімей.дозвілля,

2006.- 160с., іл.

Стивенсон Р.Л. Потерпевшие кораблекрушение:Роман /Пер. с.англ.Т.А.Озерской; Послеслов. М.В.Урнова; Худож. О.А. Литвинов.-Одесса: Маяк, 1986.- 319с..ил.

Стівенсон Р.Л. Твори.В 5-ти т.Т.1. -К.:Видавництво «Українознавство», 1995.- 384с.,іл.

Стівенсон Р.Л. Твори.В 5-ти т.Т.2. -К.:Видавництво «Українознавство», 1995.- 352с.,іл.

Дорогі трускавчани і гості  нашого міста!

Завітайте у бібліотеки нашого міста , де на вас чекають книги, журнали, газети, з яких ви можете дізнатись більше цікавого про життя і творчість англійського письменника, Роберта Люїса  Стівенсона.

Підготувала провідний бібліограф ЦБС Я.Волчанська

НЕВІДОМИМИ СТЕЖКАМИ РОКСОЛАНИ

 ( 510 років від дня народження Насті Лісовської  - Роксолани )

  Трускавецька центральна міська  бібліотека                  пропонує вам історичну подорож про долю української жінки Роксолани, яку примхи долі піднесли з невільниці-полонянки на найвищий щабель суспільної драбини – цісаревої наймогутні шої тоді у світі Османської (Турецької ) імперії.

   Роксолана, чи Анастасія, за деякими джерелами

- Анастасія Лісовська народилася у 1505 році у місті Рогатині на Галичині у родині священика. За свідченням української історіографії 1520 року. Роксолана, ще неповнолітньою дівчиною потрапила у полон до кримських татар під час чергового набігу на українські землі і була  продана до гарему султана Сулеймана   ІІ, прозваного  Великим, Пишним, Справедливим. Гортаючи сторінки історії ви знайдете багато цікавого, збагнете жіночу сутність, силу материнської любові, символи жіночої магіі  і   таїни.То ж запрошуємо вас до читальної зали бібліотеки,  де ви  дізнаєтесь  більше про сильну постать, розумну жінку, володарку величезної імперії у творах таких талановитих письменн иииків , як Павло Загребельний та Осип Назарук в одноіменни х історичних повістях «Роксолана»та інших джерелах, які знаходяться в центральній міській бібліотеці ( вул..Дрогобицька, 12).

    

Підготували працівники центральної міської бібліотеки

Диво вишиванки

У такий непростий  для України час, коли серце сповнене тривоги за завтрашній день, ніщо так не розраджує як улюблене заняття. Зараз, як ніколи, хочеться відволіктися і поринути у світ, де завжди панують мир і злагода, спокій і гармонія, барвисті та вигадливі візерунки.

         Адже, українська народна вишивка – це справжній витвір мистецтва, що прийшла до нас з далекого минулого.

         28 жовтня у бібліотеці-філії №1 відбулася  година народознавства «Червоними і чорними нитками». Зала бібліотеки розквітла веселковими барвами вишивок наших майстринь. Цією красою поділилася з присутніми трускавчанка Любов Шимчишин. Вироби, які представила талановита вишивальниця вражали своєю майстерністю: рушники, серветки, скатертини, сорочки виконані різною технікою.

         На заході прозвучали вірші та пісні про українську вишивку у виконанні сестер Ганни та Марії Тулуман.

         Гостями бібліотеки були членкині Всеукраїнської ліги жінок на чолі з Катериною Ківацькою.

        

 

Бібліотекар читального залу бібліотеки-філії№1 Світлана Карпин

Самобутній майстер поетичного слова

Б.Олійнику-80

На початку 60-х pp. в українську новітню поезію увійшло ціле сузір"я талановитих поетів, яких нині називають «шістдесятниками». Зазвучали свіжі й самобутні голоси Івана Драча, Василя Симоненка, Віталія Коротича, Тамари Коломієць, Миколи Вінграновського, Ірини Жиленко. До цієї плеяди молодих митців належить і Борис Олійник – оригінальний і самобутній майстер слова, поет могутнього громадянського звучання, відомий публіцист і громадський діяч. Голова правління Українського фонду культури, Голова комітету з Національної премії України імені Тараса Шевченка. Герой України, кавалер орденів Свободи та Ярослава Мудрого ІІІ та ІV ст.

Народився Борис Ілліч Олійник 22 жовтня 1935 р. в с. Зачепилівка на Полтавщині в родині службовця. Батько поета працював спочатку шахтарем, а пізніше – редактором газети. У 1943 р. батько загинув на війні, а мати важкою працею заробляла на шматок хліба.

Після визволення рідного села Борис Олійник пішов до школи. У п’ятому класі він написав перший вірш, який був надрукований у районній газеті, де колись працював його батько.

У 1953 р. після закінчення середньої школи Борис Олійник вступив на факультет журналістики Київського університету імені Тараса Шевченка, по закінченні якого працював у редакціях газети «Молодь України», журналів «Ранок», «Дніпро», «Вітчизна». У 1957 р. на сторінках університетської багатотиражки з"явився перший вірш Олійника – «Б"ють у крицю ковалі», у якому молодий поет висловлює свою вірність трудовим традиціям дідів і батьків.

У 1962 р. побачила світ перша поетична збірка Олійника «Б"ють у крицю ковалі». Наступна – «Двадцятий вал» (1964) відзначена літературною премією імені М. Островського. У 1973 р. в Москві в перекладі російською мовою була опублікована збірка «Стою на землі». Наступні поетичні збірки – «Вибір» (1965), «Коло» (1968), «Відлуння» (1970), «На лінії тиші» (1972), «Гора» (1975), «Істина (1976), «Заклинання вогню» (1978), «Сива ластівка» (1979), «У дзеркалі слова» (1981), «Міра» (1984) – це окремі сходинки його творчого шляху. За поетичні збірки «Сива ластівка», «У дзеркалі слова», «Дума про місто» Б. Олійник був удостоєний Державної премії України імені Т. Г. Шевченка (1983). Останній визначний твір Б. Олійника – поема «Сім» (1988) присвячена тим героям, які загинули під час ліквідації аварії на Чорнобильській атомній електростанції.

Поет високої культури і громадянського обов"язку, Б. Олійник зосереджує свою увагу на найбільш важливих проблемах часу, наполегливо утверджує високі гуманістичні ідеали, бореться зі злом.

Творчість Б. Олійника — яскраве і промовисте свідчення того, що поет завжди був «в епіцентрі доби». Він прагнув переконливо і просто сказати про найболючіші проблеми так, щоб читач вірив йому і тоді, коли він щиро у чомусь помилявся, і тоді, коли він твердо стояв на своїх позиціях.

ГЕРОЯМ СЛАВА!

         Вже традиційно у другій половині жовтня в міській бібліотеці для дітей проходить свято української книжки.

         Щоб допомогти читачам-дітям 4 – Б класу СЗШ №2-гімназії (класовод Світлана Кравець)  усвідомити себе громадянином-патріотом, ми провели презентацію книги  “Слава Героям!”. Це розповіді для дітей про героїв фронту і тилу.  Так як боротьба за незалежність України продовжується. На Донеччині і Луганщині, на превеликий жаль, гинуть наші патріоти-добровольці та воїни української  армії.

         Ця книга – скромний внесок у вшанування героїв, які захищають нашу Батьківщину. І це – найменше з того, на що заслуговують наші герої.

         Бібліотекар Віра Лучковська ознайомила присутніх з цією книжкою, зачитала оповідання. Затамувавши подих, зі сльозами на очах, діти слухали розповідь бібліотекаря.

         Всі радо вітали на нашому святі учасників АТО Романа Герасим’яка, Романа  Бортового  та Миколу Копко, які з болем розповіли про мужність та бойовий дух  своїх побратимів.

         Леся Цісінська заспівала ряд пісень,присвячені сьогоденню,  на слова трускавецької поетеси Стефанії Шумило,   які поклала на свою музику.

         Душевно та мелодійно  з вуст дітей прозвучали  “Мамина молитва” та пісні про Україну для наших воїнів.

         Дякуємо за подвиг і вірність України нашим  учасникам АТО. Схиляємо голови низько перед пам’яттю і подвигом славних синів України – воїнів УПА, героїв Небесної сотні і героїв АТО.

                   Завідувач бібліотекою для дітей Зіновія Мазур

Година пам’яті “Герої в пам’яті народній”

Герої не вмирають. Просто йдуть

Із поля бою – в небо.

Пливуть човни. Пливуть човни. Пливуть…

Героям слава – вписано у серці.

Немає життя без України, бо Україна – це мати, яку не вибирають, бо Україна – це доля, яка випадає раз на віку, бо Україна – це пісня, яка вічна на цій землі.

Незвичайний захід присвячений 73-ій річниці утворення УПА, Дня захисника України, вшанування пам’яті Небесної Сотні пройшов в бібліотеці-філії №2, щоб краще пізнати нашу Батьківщину.

Бібліотекар Лідія Стецик ознайомила присутніх  з багатовіковою історією українського народу, на долю якого було досить лиха. Важко назвати країну, яка пережила б те, що пережила Україна за більш ніж                 півтисячолітнє поневолення.

Катерина Ківацька, голова Всеукраїнської ліги українських жінок, розповіла про мужність та бойовий дух воїнів АТО, які служать на сході України. Володимира Білас пригадала історичні події воїнів УПА.

Доньки учасника АТО Олега Павлічко  Настя і Оленка  та Леся Таратайців заспівали пісні про Україну.

Учасники масового  заходу вшанували хвилиною мовчання наших земляків Сергія Шевчука, Ігора Дідача  та всіх, хто поліг за волю України.

Хай пам’ять всіх невинно убитих згуртує нас живих, дасть нам силу та волю, мудрість і наснагу для зміцнення власної держави на власній землі.

Наша ненька-Україна може по праву гордитися своїм народом, пишатися своїми синами і доньками за почуття глибокого патріотизму, за їх щиру любов і вірність, за готовність до самопожертви.        

 На завершення масового  заходу прозвучав  гімн  України.

Лідія Стецик, зав. бібліотекою-філією №2.