Жінка нескорена долею

     

                             Олена Теліга                                                                         (1907-1942)

Справжнє ім’я – Олена Іванівна Шовгенева

Чергують ночі – чорні і ясні

Не від вогнів чи темряви безодні,

Лише від блиску спогадів і снів –

Усіх ударів і дарів Господніх.

І в павутинні перехресних барв

Я палко мрію до самого рання,

Щоб Бог зіслав мені найбільший дар:

Гарячу смерть – не зимне умирання.

Олена Іванівна Шовгенева народилась 21 липня 1907 р. в сім’ї інженера – гідротехніка професора І. Шовгенева ( Теліга – це прізвище чоловіка Олени Іванівни, яке вона взяла після одруження). У 1917р. після Лютневої революції родина Шовгеневих повернулась до Києва, де батько став міністром Української Народної Республіки. Протягом1917 – 1919 рр. Олена навчалась у гімназії Дучинської. У 1919 р. після наступу більшовиків Центральна Рада змушена була залишити Київ, а разом з нею виїхав І. Шовгенів , який оселився з родиною в Чехії, згодом ставши ректором Української господарської академії в Подєбрадах.

У 1929р. Олена закінчила історико – філологічний факультет Високого педагогічного інституту ім. М. Драгоманова, того ж року вийшла заміж за кубанського козака Михайла Телігу.

Протягом 1929 – 1941 рр. разом з чоловіком вона жила і працювала у Варшаві, беручи участь у громадському житті. У 1932 р. Олена почала активно працювати з «Вісником» Д. Донцова.

У 1939 – 1941 рр. у Кракові вона очолювала літературно – мистецьке товариство «Зарево» і під керівництвом О. Ольжича працювала у Проводі ОУН (організації українських націоналістів). 22 жовтня 1941 р. у складі однієї з похідних груп ОУН Олена Теліга поїхала до Києва, де, незважаючи на небезпеку, взяла участь у заснуванні Української національної ради. О. Теліга як член референтури культурної комісії створила «Спілку письменників», заснувала і редагувала журнал «Літаври»(1941 – 1942), який знаходиться під постійним наглядом фашистів. О. Ольжич намагався переконати О.Телігу виїхати з міста, але вона категорично відмовлялася, мало того, знаючи про масові арешти українців і про те, що гестапо влаштувало засідку в приміщенні Спілки письменників, вона пішла чергове засідання, де й була заарештована.

9 лютого 1942 р. Олену Телігу арештувало гестапо.

13 – го, за іншими даними 21 лютого 1942 р., Олену Телігу разом із Михайлом Телігою, редактором Іваном Рогачем і поетом Іваном Ірлявським було розстріляно німецькими фашистами у Бабиному Яру в Києві.

Спадщина Олени Теліги невелика за обсягом, але вельми значна за своєю сутністю і публіцистичною спрямованістю, характерною для поетів «празької школи».

Ще кілька років тому про Олену Телігу в Україні не знали нічого. Тепер це ім’я викликає захоплення в кожного, кому дорогі незалежна Українська держава і ті, хто віддав за неї своє життя. Можна тільки дивуватися, як в одній людині сплелися безмежна жіночість, краса, розум, талант, беззастережна хоробрість, незламність. Своїм творчим життям і героїчною смертю Олена Теліга стала символом невмирущості української нації .

Підготувала провідний бібліотекар юн.кафедри О.Пфайфер