Інформаційні матеріали

                                                 БОРИСУ ОЛІЙНИКУ - 80

На початку 60-х pp. в українську новітню поезію увійшло ціле сузір’я талановитих поетів, яких нині називають «шістдесятниками». Зазвучали свіжі й самобутні голоси Івана Драча,  Василя Симоненка, Віталія Коротича, Тамари Коломієць, Миколи Вінграновського, Ірини Жиленко. До цієї плеяди молодих митців належить і Борис Олійник – оригінальний і самобутній майстер слова, поет могутнього громадянського звучання, відомий публіцист і громадський діяч. Голова правління Українського фонду культури, Голова комітету з Національної премії України імені Тараса Шевченка, Герой України, кавалер орденів Свободи та Ярослава Мудрого ІІІ та ІV ст.

 Народився Борис  Олійник 22 жовтня 1935 р. в с. Зачепилівка на Полтавщині в родині службовця. Батько поета працював спочатку шахтарем, а пізніше – редактором газети. У 1943 р. батько загинув на війні, а мати важкою працею заробляла на шматок хліба.

Після визволення рідного села Борис Олійник пішов до школи. У п’ятому класі він написав перший вірш, який був надрукований у районній газеті, де колись працював його батько.

У 1953 р. після закінчення середньої школи Борис Олійник вступив на факультет журналістики Київського університету імені Тараса Шевченка, по закінченні якого працював у редакціях газети «Молодь України», журналів «Ранок», «Дніпро», «Вітчизна». У 1957 р. на сторінках університетської багатотиражки з’явився перший вірш Олійника – «Б’ють у крицю ковалі», у якому молодий поет висловлює свою вірність трудовим традиціям дідів і батьків.

У 1962 р. побачила світ перша поетична збірка Олійника «Б’ють у крицю ковалі». Наступна – «Двадцятий вал» (1964) відзначена літературною премією імені М. Островського. У 1973 р. в Москві в перекладі російською мовою була опублікована збірка «Стою на землі». Наступні поетичні збірки – «Вибір» (1965), «Коло» (1968), «Відлуння» (1970), «На лінії тиші» (1972), «Гора» (1975), «Істина» (1976), «Заклинання вогню» (1978), «Сива ластівка» (1979), «У дзеркалі слова» (1981), «Міра» (1984) – це окремі сходинки його творчого шляху. За поетичні збірки «Сива ластівка», «У дзеркалі слова», «Дума про місто» Б. Олійник був удостоєний Державної премії України імені Т. Г. Шевченка (1983). Останній визначний твір Б. Олійника – поема «Сім» (1988) присвячена тим героям, які загинули під час ліквідації аварії на Чорнобильській атомній електростанції.

Поет високої культури і громадянського обов’язку, Б. Олійник зосереджує свою увагу на найбільш важливих проблемах часу, наполегливо утверджує високі гуманістичні ідеали, бореться зі злом.

Творчість Б. Олійника — яскраве і промовисте свідчення того, що поет завжди був «в епіцентрі доби». Він прагнув переконливо і просто сказати про найболючіші проблеми так, щоб читач вірив йому і тоді, коли він щиро у чомусь помилявся, і тоді, коли він твердо стояв на своїх позиціях.

       

«Моє місто – моя годість»

У мальовничому тихому закутку українського Прикарпаття розташувався бальнеологічний курорт Трускавець. Завдяки цілющим властивостям мінеральних вод  Трускавець славиться на весь світ. Трускавець,оточений чудовою природою та багатий мінеральними водами, сприяє відновлення духовних та фізичних сил людини.

Перша писемна згадка про Трускавець відноситься до 1462 року , яка засвідчує що на той час трускавецькі маєтки належали шляхтичам Івану та Станіславу Кориткам. А, відтак, згідно письмового документу ( 1469 – 1471 рр.) Іван Коротко продав право пожиттєвої оренди села братам  Гнату з Тустанович та Андрію з Любленець.

Згідно  цих найстаріших письмових джерел тут знаходилося невеличке село, в якому  проживало приблизно 60 селянських сімей, які в основному займалися  землеробством, скотарством ,видобуванням солі і лісорозробкою. Та це аж ніяк не означає, що поселення не існувало раніше. Археологічні знахідки на цій  території датуються ІV – V століттями нашої ери.

В королівських документах з 1765 року зустрічаємося з нашою місцевістю,яка в той час називалася Трускавіч, Трускавіця, Трускавець. З джерел були вже знані і рекомендовані для пиття «Марія», « Софія»,  « Нафта». До купелі брали воду із двох солоних джерел «Фердинанда» і сірчаного  «Едварда». Завдяки відкриттю лікувальних властивостей мінеральних джерел непримітна в минулому  підгір’янська місцина , стародавня назва якої – Трускавець , зажила нової слави й буквально увірвалася в нашу минувшину й сучасність як символ міцного здоров’я , вічної молодості й неперевершеної краси.

Трускавець. Погляд крізь віки/ Коваль Г.І.,- Львів: НВФ « Карти і атласи»,2014.-78с.:іл.

Книга подає історичний опис Трускавця з його культурою,побутом та природними ресурсами від часів існування , як невеличкого прикарпатського поселення до сьогодення всесвітньовідомого бальнеологічного курорту. Окремим розділом книги є висвітлення історії курортно-рекреаційної зони Трускавця – урочища Помірки. Довідкова тека містить перелік санаторно-курортної бази Трускавця, яка допоможе гостям міста курорту вибрати комфортне місце для відпочинку та оздоровлення в чарівному Прикарпатті.

Сенів І. Трускавець на давній поштовй листівці.- Дрогобич, 2012.-390с.

Книга знайомить читача з походженням назви міста,історією заселення Трускавця і першими згадками про поселення,життям трускавчан за часів польського та австро-угорського панування. Книга містить великий альбом давніх поштівок з видами Трускавця, а також каталог видання старовинних поштових листівок 1854р.-1945 років,  їх видавців, видавництв та друкарень.

Харчук Христина . Архітектура курортної забудови Трускавця ХІХ – ХХ  ст.,:Монографія .- Львів, 2008.-209с.

Книга знайомить читача з архітектурою Трускавця ХІХ – першої половини ХХст., архітектурно-просторовим розвитком та стильовими ознаками курортної забудови в порівнянні з європейськими архітектурно-містобудівничими процесами.

Пристай О. З Трускавця у світ хмародерів :минулого й сучасного [Текст]  :репринтне видання .Дрогобич: Коло, 2010.- 252с.

Книга спогадів священника Олекси Пристая «З Трускавця у світ хмародерів», що побачила світ 1933року в далекому Нью-Йорку, відкриває перед сучасником завісу історії. Ця книга –для кожного трускавчанина, який хоче пізнати історію свого краю, свого роду, для кожного педагога, що засіває дитячі душі добрим і вічним, для кожного  

                                     політика, який вважає себе будівничим держави.

                                                                                                                                  Рега О.Духовна  перлина  Трускавця. Церква святого Миколая.-К.: Новий друк,2006.-160с.

Це щира розповідь про трускавецьку церкву Святого Миколая, про тих, хто споруджував місцеву святиню, яка об’єднує тисячі віруючих та гостей міста.

Іваник Микола, Ліщинський Ігор. Плеяда знаних трускавецьких родин.- Дрогобич :Коло, 2010.- 112с.

У книжці зібраний оригінальний матеріал про історію видатних родів нашого міста, про їхні здобутки, героїчні вчинки, боротьбу за Українську державу. Особливої уваги заслуговують документи та свідчення про мученицьку долю трускавчан на засланнях.

Гузар З., Мацюк О.,Скибак І.Короткий нарис історії Трускавця.-Львів – Трускавець: « еКККо» , 1997.-32с.

У книзі зібрані історичні дані про Трускавець та походження  назви  міста. Подані різні перекази старожилів і легенди про «Нафтусю» і «Юзю».

 Літописець В’ячеслав.Унікальність трускавецької «Нафтусі».- Дрогобич:ТОВ «Трек ЛТД»,2012.-186с.

Відповідь на питання : « У чому ж полягає унікальність  трускавецької «Нафтусі»?», прискіпливий і небайдужий читач знайде на сторінках цієї «настільної книги» для курортологів та широкого кола читачів.

  

Літописець В’ячеслав . Трускавець – володар «живої води»-Дрогобич:Видавець Сурма Святослав , 2008.- 800 с., 64 іл.

Ця книга про відому в світі оздоровницю, яка вийшла друком з нагоди 180-ліття з часу заснування унікального бальнеологічного курорту Трускавець з-під пера місцевого літописця-краєзнавця, є по-суті, першим глибоким скрупульозним дослідженням правдивої історії цього давнього населеного пункту в контексті минулого краю – Дрогобиччини, як землі І.Франка.

                                         Книга адресується всім, хто прагне знати історію

                                         курорту, який впродовж століть повертає здоров’я

                                         мільйонам людей.

  

                                                       23квітня 95 років

 Г. М. Тютюнника (1920-1961) 

Народився 23 квітня 1920 року в селі Шилівка Зіньківського району на Полтавщині. У звичайній селянській сім’ї, яка працювала в колгоспі. Родина пережила голод , але в 1937 на неї звалилося нове горе: батька Григора , який працював колгоспним теслею, заарештували. Михайла Васильовича звинуватили в політичних злочинах і відправили до сибірських концтаборів,де він і загинув. Отже, з великої родини Тютюнників на селі залишилася 24- річна Ганна Михайлівна та шестирічний Григір. Тільки через двадцять років письменник отримав повідомлення про те, що його батько ні в чому не винний і тому реабілітований. Посмертно.З 1938р. - студент Харківського університету. Вищу освіту здобув на філологічному факультеті, навчання в якому перервала війна.  Добровольцем пішов на фронт, двічі тяжко поранений, двічі втікав з полону, брав участь у діях партизанських загонів - на території  Кіровоградщини та  Чехословаччини. Письменник важко пережив роки війни, до кінця життя мав осколок біля серця. Після воєнних років був на педагогічній роботі, працював співробітником львівського журналу «Жовтень», вів активну і напружену літературну діяльність. Творчий доробок митця складають збірку оповідань «Зоряні межі» (1950), повість «Хмарка сонця не заступить» (1957). Вже після смерті письменника; світ побачив його збірку поезій воєнного часу «Журавлині ключі» яка була написана в 1963році.Роман Григорія Тютюнника «Вир» посідає особливе місце як у творчості прозаїка, так і в історії українського письменства. Його поява стала справжньою подією в літературному житті, засвідчила поступове, але неухильне одужання і відродження національної словесності після того удару, якого завдали їй десятиліття сталінського фізичного та ідеологічного терору. Тютюнникові вдалося створити широке епічне полотно, густо населене різноманітними персонажами, в межах якого порушувались як гостро актуальні, так і вічні проблеми людського буття. Автор відмовився від утверджуваної десятиліттями практики схематизованого, одноплощинного зображення людини, натомість представив своїх героїв насамперед індивідуально неповторними особистостями.

Помер Григорій Тютюнник 29 серпня 1961 у Львові. Похований на Личаківському цвинтарі.

КНИГИ ПРО ПИСЬМЕННИКА

ІСТОРІЯ УКРАЇНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРИ ХХ СТОЛІТТЯ : У 2 кн.Кн.2: Друга половина ХХ ст.Підручник / За ред.. В.Г.Донченка.-К.: Либідь, 1998.- 456с

КОДЛЮК Я.П., ОДИНЦОВА Г.С. Сто двадцять розповідей про письменників: Довідник для вчителя початкових класів.- К.: Наш час, 2006.- 203с.

ЛІТЕРАТУРНА УКРАЇНА: Для дітей середнього шкільного віку.[Текст] / Авт.-упорядники В.М. Скляренко,Я.О. Батій; Худож.-ілюстратор Г.В.Беззубова; Худож.-оформлювач Л.Д. Киркач-Осипова.-Харків: Фоліо,2006.-319с.

НОВИЙ ДОВІДНИК:Української мови та літератури .- К.: ТОВ «КАЗКА», 2005.- 864с.

НОВІ ІМЕНА В ПРОГРАМІ З УКРАЇНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРИ. Посібник для вчителя / Упоряд. В.Я.Неділько.-К.: Освіта, 1993.- 351с.

УКРАЇНСЬКА ЛІТЕРАТУРА ХХ СТОРІЧЧЯ: Навч. Посібник для вчителів та учнів 10-11 класів серед.шкіл / Ред.- упоряд.: В.П.Моренець,Ю.Г.Фалько.-К.: Укр.письменник, 1993.- 224с.

УСІ УКРАЇНСЬКІ ПИСЬМЕННИКИ / Упорядники Ю.І.Хізова, В.В.Щоголева.  - Харків, ТОРСІНГ ПЛЮС, 2009.- 384с.

ТВОРИ  Г. ТЮТЮННИКА

ХРЕСТОМАТІЯ  з української літератури ( ХХ ст..): 10-11 кл./ Упоряд. Н.В.Левчик.-К.: Український Центр духовної культури, 1997.- 928с.

ТЮТЮННИК Г. Вир:Роман ./ Худож.В.Чуприна.-К.: Рад.школа, 1990.- 512с.

ТЮТЮННИК Г.Климко:Повість ./ Худож.В.Савадов.-К.: Веселка, 1989.- 165с.

ТЮТЮННИК Г.Ласочка:Повість ./ Мал. Г. Журновської.-К.: Веселка,1987.-16с.

ТЮТЮННИК Г.Однокрил:Оповідання.-К.: Веселка, 1974.- 37с.

ТЮТЮННИК Г. Степова казка ./ Мал. Я.Левич.-К.: Веселка, 1973.- 24с.

Інформацію підготувала провідний бібліограф МЦБС

Ярослава Волчанська

ФРАНЦУЗЬКИЙ  РОМАНІСТ

2 квітня  175 років  від дня народження Еміля Золя ( 1840-1902) французького романіста.

Еміль Золя – син талановитого інженера-італійця, будівника залізниць і каналів – рано осиротів (1847). Юнацькі роки Золя пройшли в матеріальній скруті. Він служив писарем на вантажному складі, пакувальником в експедиції, а згодом у рекламному бюро видавництва. Літературна діяльність його розпочалася з анотацій до книжок (« Нинішні і завтрішні книжки») в газеті «Евенман» («Події»), рецензій на художні виставки. Дебютував юнак романтичними творами («Казка для Нінон», 1864; « Сповідь Клода», 1865; «Марсельські таємниці», 1867).

Поволі Золя звільняється від надлишку романтизму, навіть полемізує з романтиками, у статтях про Гонкурів і Мане  захищає реалізм, хоч  колір і світло у портретах і інтер'єрі «Терези Ракен» (1867) - повністю імпресіоністичні .

Мислення Золя одночасно наукове й образне. Світ він бачить і в конкретних образах, барвах, звуках, але сприймає  його й у закономірностях наукових узагальнень.

Підготувала  провідний  бібліограф Трускавецької МЦБС        

Я.Волчанська

                  

ДАТСЬКИЙ ПИСЬМЕННИК  ТА  КАЗКАР 
2 квітня 210 років  від дня народження Г.К. Андерсена (1805-1875)

Датський письменник Ганс Крістіан Андерсен (1805 – 1875) – автор кількох романів, великої кількості п’єс,щоденника й мемуарів, але всесвітнього відомим письменником його зробили казки.Казки Андерсена із задоволенням читають і дорослі, хоча звертається автор до маленького читача. Йому належить сто сімдесят казок, в яких торжествують ідеали добра і справедливості, любові й вірності, людської гідності. Світ дитинства Андерсен протиставляє  світу дорослих,який критикує  влучно і дотепно («Нові шати короля»).

Тварин, рослин і предмети Андерсен наділяє людськими характерами з усіма їхніми чеснотами й вадами. Квіти розмовляють одне з одним, закрхуються, танцюють, влаштовують бали («Квіти маленької іди»), хизуються багатством і знатністю (« Ромашка»), а також розповідають свої казки й історії («Снігова королева»). З роками Андерсен  все більше уваги приділять у своїх казках дорослому читачеві.  Вони стають більш  реалістичними й серйозними і набагато рідше закінчуються щасливо, адже « в реальному житті все набагато гірше».  

Русалонька з казки Андерсена «Русалонька» стала символом Данії. При вході  до Копенгагенського порту стоїть пам’ятник героїні казки.

  

Підготувала провідний бібліограф Трускавецької МЦБС
                                                                          Я.Волчанська