Олена
Теліга
(1907-1942)
Справжнє
ім’я – Олена Іванівна Шовгенева
Чергують ночі – чорні і ясні
Не від вогнів чи темряви безодні,
Лише від блиску спогадів і снів –
Усіх ударів і дарів Господніх.
І в павутинні перехресних барв
Я палко мрію до самого рання,
Щоб Бог зіслав мені найбільший дар:
Гарячу смерть – не зимне умирання.
Олена Іванівна Шовгенева народилась 21 липня 1907 р. в
сім’ї інженера – гідротехніка професора І. Шовгенева ( Теліга – це прізвище
чоловіка Олени Іванівни, яке вона взяла після одруження). У 1917р. після
Лютневої революції родина Шовгеневих повернулась до Києва, де батько став
міністром Української Народної Республіки. Протягом1917 – 1919 рр. Олена
навчалась у гімназії Дучинської. У 1919 р. після наступу більшовиків Центральна
Рада змушена була залишити Київ, а разом з нею виїхав І. Шовгенів , який
оселився з родиною в Чехії, згодом ставши ректором Української господарської
академії в Подєбрадах.
У 1929р. Олена закінчила історико – філологічний
факультет Високого педагогічного інституту ім. М. Драгоманова, того ж року
вийшла заміж за кубанського козака Михайла Телігу.
Протягом 1929 – 1941 рр. разом з чоловіком вона жила і
працювала у Варшаві, беручи участь у громадському житті. У 1932 р. Олена почала
активно працювати з «Вісником» Д. Донцова.
У 1939 – 1941 рр. у Кракові вона очолювала літературно –
мистецьке товариство «Зарево» і під керівництвом О. Ольжича працювала у Проводі
ОУН (організації українських націоналістів). 22 жовтня 1941 р. у складі однієї
з похідних груп ОУН Олена Теліга поїхала до Києва, де, незважаючи на небезпеку,
взяла участь у заснуванні Української національної ради. О. Теліга як член
референтури культурної комісії створила «Спілку письменників», заснувала і
редагувала журнал «Літаври»(1941 – 1942), який знаходиться під постійним
наглядом фашистів. О. Ольжич намагався переконати О.Телігу виїхати з міста, але
вона категорично відмовлялася, мало того, знаючи про масові арешти українців і
про те, що гестапо влаштувало засідку в приміщенні Спілки письменників, вона
пішла чергове засідання, де й була заарештована.
9 лютого 1942 р. Олену Телігу арештувало гестапо.
13 – го, за іншими даними 21 лютого 1942 р., Олену Телігу
разом із Михайлом Телігою, редактором Іваном Рогачем і поетом Іваном Ірлявським
було розстріляно німецькими фашистами у Бабиному Яру в Києві.
Спадщина Олени Теліги невелика за обсягом, але вельми
значна за своєю сутністю і публіцистичною спрямованістю, характерною для поетів
«празької школи».
Ще кілька років тому про Олену Телігу в Україні не знали
нічого. Тепер це ім’я викликає захоплення в кожного, кому дорогі незалежна
Українська держава і ті, хто віддав за неї своє життя. Можна тільки дивуватися,
як в одній людині сплелися безмежна жіночість, краса, розум, талант,
беззастережна хоробрість, незламність. Своїм творчим життям і героїчною смертю
Олена Теліга стала символом невмирущості української нації .
Підготувала провідний
бібліотекар юн.кафедри О.Пфайфер