Творчий портрет «Дивосвіт живопису Марії Приймаченко»

Доля народної художниці тісно і невід­дільно пов’язана з рідною землею. Болотня Київської області — рідне село Марії Авксентівни Приймаченко. Тут вона народилася 12 січня 1909 року.Талант худож­ниці визнаний у всьому світі, її твори полонили глядачів у Парижі, Варшаві, Софії, Монреалі, Празі.

Творчість М. Приймаченко стала відомою від 1936 p., коли вперше у Києві на Всеук­раїнській виставці народного мистецтва були екс­поновані її малюнки "Звірі з Болотні". Саме тоді її запрошують до експериментальних майстерень при Київському музеї українського мистецтва. В цей час вона не лише малює, а й вишиває, захоплюється керамікою. У Музеї українського народного декоративного мистецтва зберігаються її керамічні вази, тарелі, прикрашені розписом із фантастичних звірів, птахів, казкових істот. Вона — Заслужений діяч мистецтв України, лау­реат Національної премії України ім. Тараса Шев­ченка 1966 р.

Світ образів Марії Приймаченко — казко­вий, чарівний, фантастичний. В основі його ле­жать фольклорні легенди, народні казки й оповідання, враження від яких органічно пере­плетені з навколишньою дійсністю. В її творах фантастичне — життєве, а реальне  — фантас­тичне. Усе так, як у казці: звірі, дерева, квіти діють, розмовляють, борються за добро й ствер­джують його, знищуючи зло. Свої думки худож­ниця передає через персоніфіковані, небачені квітки. Птахів вона створює казковими істота­ми, часто квіткоподібними, з крилами-вишиванками, химерних форм, небачених обрисів!  

       Марія Приймаченко навчалася творити в самої природи. Вона помічала красу тa загадковість у найзвичайнішому. Скажімо, у картині "Соняшники та горох" зображено   цілу родину соняшників, їхні яскраво-жовті голівки світяться на черво­ному тлі, неначе маленькі сонця, зігріваючи все навколо. Подивіться, як симетрично розташувала художниця квіти навколо могутнього стовбура. Найменші туляться до нього, більші тягнуться в різні сторони, наче руки людини. Полічіть, скільки на картині пар соняшникових голі­вок. А скільки листоч­ків, що також ростуть парами?

З обох боків со­няшник обплітає тен­дітний горох. Він роз­пустив свої ніжно-білі квіточки, а вусиками хапається за соняш­никове листя і тяг­неться вгору, ніби на­магаючись зазирнути в найбільшу з квіток. От майже і зазирнув. І що ж там, усереди­ні? Правильно, насін­нячко. 

Марія Оксентіївна сприймала життя як вічну казку. Тож і всі її картини нагадують малюнки до якоїсь нескінченної казки. Перед вами ще одна картина Марії Приймаченко. Святкова, яскрава картина яка має назву "Вчені коні". А що ж саме створює оцей святковий настрій? Так, це барви —  яскраві барви, вщерть наповнені сонячним теплом і сяйвом. А яких тварин зобразила володарка чарів­ного пензля? Це звичайні коні? Де ви можете побачити таких? Навряд чи в реальному житті. Марія Приймаченко мала чисту дитячу душу і вміла сприймати життя як казку, де звичайне стає незвичайним, особ­ливим, загадковим.

Розглянемо зображене нею уважніше. На яскравому жовтому тлі жов­тогарячо-червоні коні з гірляндою рожевих кружечків-ліхтариків горять-виблискують, аж палахкотять. Ці гарні тварини "танцюють", їхні рухи ритмічні, чіткі. Масивні, великі тіла тримаються на навдивовижу тонких ногах і ніби пливуть у повітрі, стаючи легкими, невагомими. Зверніть увагу на те, які граційні оберти голови у тварин. Кінь — розумна, праць­овита істота. Він ніби розуміє, що на нього дивляться багато людей, а тому обоє артистів-коней хизуються перед глядачами, створюють свят­ковий настрій, змушують захоплюватися ними, їхніми легкими рухами, тендітними шиями.

Проте завжди звірі й птахи в Марії Приймаченко добрі, симпатичні ("Захотів слоник моряком бу­ти", "Молодий ведмідь по лісу ходить і людям зла не робить"). Вражають і незвичні кольори, якими художниця зображує звірів, — то сині, то жовті чи темно-зелені. Колір у її роботах не­се основне змістове навантаження, через нього вона передає свої думки, настрій. Твори Марії Приймаченко за своєю образною спрямованістю споріднені з народними лубочними картинами. Часто вона їх підписує примовками моралізаторського змісту: "Лежень ліг під яблунею, щоб яблуко само упало в рот, а воно його — у лоб". Її фантастичні герої сповнені глибокої життєствердної правди.

Образи Марії Приймаченко напрочуд споріднені з дитячими малюн­ками, саме тому не випадковою видається її плідна співпраця з Михай­лом Стельмахом над ілюструванням його казок "Журавель", "Чорногуз приймає душ". Марія Приймаченко отримала Шевченківську премію за цикл декоративних розписів "Людям на радість" куди вийшли картини "Синій вазон з квитами", "Голуб на калині", "Пава у квітах", "Лев" тощо.

Марія Приймаченко створила неповторний світ власних образів, яких у природі не існує. Вона сприймала життя як вічну казку, які дарують нам гарний і веселий настрій. Тож і всі її картини нагадують малюнки до якоїсь нескінченної казки. Марія Приймаченко говорила: "Казка – вона з нами землею ходить і на землі росте. Добрі квіти і звірі ідуть до мене з пісні і з музики".