Доля народної художниці тісно і невіддільно
пов’язана з рідною землею. Болотня Київської області — рідне село Марії
Авксентівни Приймаченко. Тут вона народилася 12 січня 1909 року.Талант художниці
визнаний у всьому світі, її твори полонили глядачів у Парижі, Варшаві, Софії,
Монреалі, Празі.
Творчість М. Приймаченко стала
відомою від 1936 p.,
коли вперше у Києві на Всеукраїнській виставці народного мистецтва були експоновані
її малюнки "Звірі з Болотні". Саме тоді її запрошують до
експериментальних майстерень при Київському музеї українського мистецтва. В цей
час вона не лише малює, а й вишиває, захоплюється керамікою. У Музеї
українського народного декоративного мистецтва зберігаються її керамічні вази,
тарелі, прикрашені розписом із фантастичних звірів, птахів, казкових істот.
Вона — Заслужений діяч мистецтв України, лауреат Національної премії України
ім. Тараса Шевченка 1966 р.
Світ образів Марії Приймаченко —
казковий, чарівний, фантастичний. В основі його лежать фольклорні легенди,
народні казки й оповідання, враження від яких органічно переплетені з
навколишньою дійсністю. В її творах фантастичне — життєве, а реальне —
фантастичне. Усе так, як у казці: звірі, дерева, квіти діють, розмовляють,
борються за добро й стверджують його, знищуючи зло. Свої думки художниця
передає через персоніфіковані, небачені квітки. Птахів вона створює казковими
істотами, часто квіткоподібними, з крилами-вишиванками, химерних форм,
небачених обрисів!
Марія Приймаченко навчалася творити в самої природи. Вона
помічала красу тa загадковість у найзвичайнішому.
Скажімо, у картині "Соняшники та горох" зображено цілу
родину соняшників, їхні яскраво-жовті голівки світяться на червоному тлі,
неначе маленькі сонця, зігріваючи все навколо. Подивіться, як симетрично
розташувала художниця квіти навколо могутнього стовбура. Найменші туляться до
нього, більші тягнуться в різні сторони, наче руки людини. Полічіть,
скільки на картині пар соняшникових голівок. А скільки листочків, що також
ростуть парами?
З обох боків соняшник обплітає тендітний
горох. Він розпустив свої ніжно-білі квіточки, а вусиками хапається за соняшникове
листя і тягнеться вгору, ніби намагаючись зазирнути в найбільшу з квіток. От
майже і зазирнув. І що ж там, усередині? Правильно, насіннячко.
Марія Оксентіївна сприймала життя як
вічну казку. Тож і всі її картини нагадують малюнки до якоїсь нескінченної
казки. Перед вами ще одна картина Марії Приймаченко.
Святкова, яскрава картина яка має назву "Вчені коні". А
що ж саме створює оцей святковий настрій? Так, це барви — яскраві
барви, вщерть наповнені сонячним теплом і сяйвом. А яких тварин зобразила
володарка чарівного пензля? Це звичайні коні? Де ви можете побачити таких?
Навряд чи в реальному житті. Марія Приймаченко
мала чисту дитячу душу і вміла сприймати життя як казку, де звичайне стає
незвичайним, особливим, загадковим.
Розглянемо зображене нею уважніше. На
яскравому жовтому тлі жовтогарячо-червоні коні з гірляндою рожевих
кружечків-ліхтариків горять-виблискують, аж палахкотять. Ці гарні тварини
"танцюють", їхні рухи ритмічні, чіткі. Масивні, великі тіла
тримаються на навдивовижу тонких ногах і ніби пливуть у повітрі, стаючи
легкими, невагомими. Зверніть увагу на те, які граційні оберти голови у тварин.
Кінь — розумна, працьовита істота. Він ніби розуміє, що на нього дивляться
багато людей, а тому обоє артистів-коней хизуються перед глядачами, створюють
святковий настрій, змушують захоплюватися ними, їхніми легкими рухами,
тендітними шиями.
Проте завжди звірі й птахи в Марії
Приймаченко добрі, симпатичні ("Захотів слоник моряком бути",
"Молодий ведмідь по лісу ходить і людям зла не робить"). Вражають і
незвичні кольори, якими художниця зображує звірів, — то сині, то жовті чи
темно-зелені. Колір у її роботах несе основне змістове навантаження, через
нього вона передає свої думки, настрій. Твори Марії Приймаченко за своєю
образною спрямованістю споріднені з народними лубочними картинами. Часто вона
їх підписує примовками моралізаторського змісту: "Лежень ліг під яблунею,
щоб яблуко само упало в рот, а воно його — у лоб". Її фантастичні герої
сповнені глибокої життєствердної правди.
Образи Марії Приймаченко напрочуд
споріднені з дитячими малюнками, саме тому не випадковою видається її плідна
співпраця з Михайлом Стельмахом над ілюструванням його казок
"Журавель", "Чорногуз приймає душ". Марія
Приймаченко отримала Шевченківську премію за цикл декоративних розписів
"Людям на радість" куди вийшли картини "Синій вазон з
квитами", "Голуб на калині", "Пава у квітах",
"Лев" тощо.
Марія Приймаченко створила
неповторний світ власних образів, яких у природі не існує. Вона сприймала життя
як вічну казку, які дарують нам гарний і веселий настрій. Тож і всі її картини
нагадують малюнки до якоїсь нескінченної казки. Марія Приймаченко говорила:
"Казка – вона з нами землею ходить і на землі росте. Добрі квіти і звірі
ідуть до мене з пісні і з музики".